Програма безвізового в’їзду (Visa Waiver Program) зазвичай дозволяє перебування в країні протягом 90 днів або менше (дозвіл надається безпосередньо на кордоні). Схвалення заявки в системі ESTA — це лише дозвіл на подорож, тоді як остаточне рішення про в’їзд приймається на кордоні.
Тривалі поїздки можуть викликати питання щодо того, чи залишаються Сполучені Штати місцем постійного проживання особи, яка має статус постійного резидента.
Критерій «суттєвої присутності» (substantial presence test) враховує всі відповідні дні в поточному календарному році, 1/3 днів — у попередньому році та 1/6 днів — за два роки до поточного. Необхідно мати щонайменше 31 день у поточному році та 183 дні (з урахуванням відповідних коефіцієнтів) загалом. Перед остаточним підрахунком перевірте, які дні не враховуються, та чи застосовуються будь-які винятки.
Критерій фізичної присутності передбачає перебування за кордоном протягом 330 повних днів у межах відповідного 12-місячного періоду. До випадків перетину міжнародних вод або перебування за кордоном протягом частини доби слід підходити з особливою увагою. Наявність основного місця роботи за кордоном для податкових цілей (tax home) та інші умови для застосування виключень оцінюються окремо.
Дозволений термін перебування відвідувача в США визначається на підставі запису, зробленого під час в’їзду (admission record), а не на підставі дати закінчення дії візи, зазначеної в самому візовому документі.
Перебування в Сполучених Штатах не більше 90 днів є одним із критеріїв (альтернативним тестом на присутність) для визнання особи добросовісним резидентом території (згідно з Публікацією 570 Податкового управління США — IRS). Це лише одна з умов, а не окрема підстава для звільнення від оподаткування. Також ознайомтеся з вимогами щодо основного місця роботи для податкових цілей (tax home) та наявності «тісніших зв’язків» (closer connection).
Для застосування винятку, що ґрунтується на «тісніших зв’язках» (closer-connection exception), зазвичай необхідно: перебувати в США менш ніж 183 дні протягом поточного року, мати основне місце роботи за кордоном для податкових цілей (tax home), підтримувати тісніші зв’язки з цією країною та своєчасно подати форму 8840 (Form 8840). Кількість днів — це лише одна з умов.
Для визначення податкового резидентства у штаті Нью-Йорк враховується перебування в штаті протягом 184 днів або більше, а також наявність постійного місця проживання протягом майже всього податкового року. Наявність постійного місця проживання (доміцилю) є окремою підставою для визначення статусу; при цьому передбачено певні винятки.
Особа, чиїм постійним місцем проживання (доміцилем) є штат Нью-Йорк, може вважатися нерезидентом у межах обмеженого винятку «Групи А» (Group A) лише за умови одночасного виконання всіх трьох вимог.
У місті Нью-Йорк застосовуються правила визначення резидентства, що діють у штаті Нью-Йорк. Один із критеріїв — наявність постійного місця проживання та перебування в місті Нью-Йорк понад 183 дні. Окремим критерієм є «доміциль» (постійне місце проживання за законом).
У місті Йонкерс застосовуються правила визначення резидентства, що діють у штаті Нью-Йорк. Згідно з критерієм фактичного перебування, необхідно мати відповідне постійне місце проживання та перебувати в Йонкерсі понад 183 дні. Наявність постійного місця проживання (доміцилю) — це окрема підстава для визнання резидентом.
Особа, чиє постійне місце проживання (доміциль) знаходиться за межами штату Нью-Джерсі, може відповідати критеріям резидента цього штату, якщо вона має там постійне житло і проводить у штаті понад 183 дні протягом податкового року.
У штаті Коннектикут критерієм резидентства для осіб, які мають постійне місце проживання в іншому місці, є перебування в штаті понад 183 дні за наявності постійного житла; також передбачено особливі умови для військовослужбовців. Поняття «постійне місце проживання» (domicile) та винятки з нього розглядаються окремо.
Для застосування винятку «Група А» (Group A) у штаті Коннектикут необхідно дотриматися трьох умов: відсутність постійного житла в Коннектикуті протягом року, наявність постійного житла в іншому місці протягом усього року, а також перебування в Коннектикуті не більше 30 днів. Усі три умови мають бути виконані одночасно.
Массачусетс може вважати особу, яка має постійне місце проживання (доміциль) в іншому місці, резидентом, якщо вона має постійне житло в штаті та перебуває в ньому понад 183 дні протягом податкового року.
Правило Огайо з чітко визначеними критеріями відсутності доміцилю використовує контактні періоди, а не звичайні календарні дні. Контактний період зазвичай передбачає ночівлю поза житлом, розташованим за межами Огайо, і перебування в Огайо протягом частин двох послідовних днів.
Для отримання статусу резидента в Орегоні (без прив’язки до постійного місця проживання/доміцилю) необхідно мати постійне житло та перебувати в штаті понад 200 днів протягом податкового року.
Особа, яка має місце постійного проживання (доміцилій) в Орегоні, може підпадати під дію спеціального винятку, якщо вона не має постійного житла в Орегоні, натомість має постійне житло в іншому місці та перебуває в Орегоні не більше 30 днів.
Перебування на Гаваях протягом понад 200 днів створює презумпцію резидентства. Цю презумпцію можна спростувати; водночас наявність постійного місця проживання (доміцилю) може бути підставою для визнання особи резидентом навіть за меншої кількості днів перебування.
Для застосування цього варіанту в штаті Айдахо вимагається наявність місця проживання (abode) протягом усього податкового року та перебування в штаті понад 270 днів. Поняття «постійне місце проживання» (domicile) розглядається окремо; також слід враховувати положення щодо тимчасового перебування та правила, що стосуються відсутності в штаті.
Для цього варіанту в штаті Меріленд вимагається наявність місця проживання протягом понад шести місяців, а також фактичне перебування в штаті щонайменше 183 дні. Тривалість наявності місця проживання розглядається окремо від підрахунку днів фактичного перебування.
У штаті Делавер критерієм резидентства є наявність житла та перебування в штаті понад 183 дні протягом податкового року. Постійне місце проживання (доміциль) розглядається як окрема підстава; також передбачено виняток для випадків перебування за кордоном (з певними обмеженнями).
Перебування в Північній Кароліні понад 183 дні створює спростовувану презумпцію. Менша кількість днів не створює презумпції відсутності статусу резидента; Поняття «постійне місце проживання» (domicile) та «нетимчасове проживання» залишаються окремими категоріями.
У роз’ясненнях штату Кентуккі зазначено, що наявність житла та перебування в штаті понад 183 дні можуть скасувати дію угод про взаємне оподаткування заробітної плати. Поняття «постійне місце проживання» (domicile) та визначення статусу «повноцінного резидента» слід розглядати окремо.
Законодавство штату Мен передбачає критерії наявності постійного місця проживання та перебування в штаті понад 183 дні; діє виняток для військовослужбовців. Для осіб, які мають у штаті Мен своє основне місце проживання (доміциль), передбачені окремі винятки тривалістю 30 днів і 548 днів.
У Міннесоті критерієм є перебування протягом щонайменше 183 днів (враховується будь-яка частина дня), а також наявність житла, яке утримує або займає особа чи її чоловік/дружина. Також враховуються випадки, коли житло було доступне лише частину року, а також винятки для військовослужбовців або осіб, на яких поширюються угоди про взаємність.
Законодавство Міссурі передбачає наявність постійного житла та перебування понад 183 дні для осіб із доміцилем в іншому місці. Для осіб із доміцилем у Міссурі існує обмежений виняток за одночасної відсутності житла в Міссурі, наявності житла в іншому місці та перебування в Міссурі не більше 30 днів.
У штаті Род-Айленд статус резидента для осіб, які мають постійне місце проживання (доміциль) в іншому місці, визначається наявністю постійного житла в штаті та перебуванням у ньому понад 183 дні; передбачено виняток для військовослужбовців. Поняття «доміциль» (постійне місце проживання) розглядається окремо.
Статус резидента штату Айова може виникати на підставі доміцилю або наявності постійного житла. Наявність житла в поєднанні з перебуванням у штаті понад 183 дні створює спростовну презумпцію того, що це житло є постійним; при цьому поріг у 183 дні — не єдиний критерій для набуття статусу резидента.
Згідно з роз’ясненнями Північної Дакоти, критерієм є наявність житла (дому) плюс перебування протягом понад семи місяців (210 днів). Винятки для військовослужбовців, випадки, що підпадають під угоди про взаємність, а також переїзд протягом року потребують окремого розгляду.
В Аризоні особа вважається резидентом, якщо вона перебуває в штаті понад дев’ять місяців протягом податкового року (якщо не доведено протилежне). Наявність постійного місця проживання (доміцилю) або перебування в штаті з метою, що не є тимчасовою чи транзитною, може призвести до визнання особи резидентом раніше цього терміну.
У Каліфорнії перебування понад дев’ять місяців створює презумпцію резидентства, проте фактичний статус резидента зазвичай залежить від того, чи має перебування тимчасовий або перехідний характер, а також від усіх обставин справи. Визначення конкретної кількості днів — це лише наближений еквівалент дев’яти календарних місяців.
Декларація про місце проживання (declaration of domicile) у штаті Флорида — це офіційна заява під присягою про те, що Флорида є вашим постійним місцем проживання. Записи про поїздки можуть слугувати підтвердженням, проте сам по собі факт перебування протягом певної кількості днів не встановлює автоматично статус постійного місця проживання (domicile).
У штаті Техас відсутній податок на доходи фізичних осіб. Дані про кількість днів, проведених у Техасі, можуть бути враховані при визначенні місця постійного проживання (domicile), проте самі по собі вони не вирішують питання про те, чи продовжує попередній штат вважати вас своїм резидентом.
У штаті Невада не стягується податок на доходи фізичних осіб. Записи про поїздки можуть підтверджувати факт вашої присутності в рамках перевірки місця постійного проживання (доміцилю); при цьому штат, у якому ви проживали раніше, може застосовувати власні правила визначення доміцилю та податкового резидентства.
Правила видачі посвідчень водія у Південній Дакоті розрізняють осіб із фізичною адресою проживання та осіб, які відповідають умовам для тих, хто постійно подорожує. Записи про поїздки є допоміжним доказом; квитанція за одну ночівлю чи посвідчення водія самі по собі не є універсальним критерієм податкового доміцилю.
У Південній Кароліні немає вимоги щодо мінімальної кількості днів для набуття статусу резидента. Місце постійного проживання (доміциль) визначається намірами та зв’язками; зафіксовані дні перебування є лише підтверджувальними доказами.